що якась судорога зціпила його груди й притупила в нім усяке людське чуття.
Вчора вечером, їдучи сюди, він проїздив через Губичі. Йому прийшлось минати давно знайому, похилену й напіврозвалену Іцкову хатину. Тепер вона вже в третіх руках після Іцка. Перед нею дві верби головаті й стара поламана ліса. Стіни покривились і позападали в землю, віконця позатикані шматами. Кілька сот разів він переїздив коло неї, і ніколи не прийшло йому на думку заглянути за високий пліт, хто тут живе. Вчора, не знати як і відки, прийшла йому така думка. Він велів зупинити бричку й став на ноги, щоб заглянути через пліт. Троє жиденят бавилося на подвір'ю коло невеличкої, занедбаної шіпки, де колись стояв Іцків кінь. Двоє дітей були круглі, повновиді, чорноокі й дуже веселі. Третій трохи більшенький хлопчина, держався якось осторонь від них, забавлявся, видно, нерадо, і робив усе, що йому казали менші. Його лице було зовсім не подібне до тамтих, — певно, це був якийсь знайда або вихованок. Дівчинка, літ коло шести, лютилася власне на нього, термосила його за руки, за вуха, щипала в лице і збиткувалася над ним, але він не плакав, не кричав, навіть не кривився, тільки жалібно дивився на неї. Видно, боявся її, і ще гірше матері, яка в тій хвилі кричала на когось у хаті.
Герман не міг довше дивитися на таку забаву між дітьми. Він сів і велів поганяти коні. Його сильно вразив той тривожний, болізний погляд хлопчика, що не кричав і не плакав, коли інші збиткувалися над ним. Тепер йому пригадалися його давні забави серед селян-
