ділу. Бо відки ж вони візьмуть засобів зачати змову справді так швидко, якби цього бажалося терплячому народові? Грошей досі вплило звиш вісімсот ринських до головної каси, — вкладки покищо плили ще правильно, але підприємці почали наново і ще тугіше давити, ніж попереду, і треба було надіятися, що вкладок швидко омаліє і що в часткових касах мусить лишатися більша частина грошей на запомоги для потрібуючих, хорих і безробітних. А в такий спосіб скільки то ще місяців потягне, поки набереться потрібна сума! А коли так, то й замірена війна не зможе початися швидко, і робітники почнуть сумніватися про свою силу, і запал їх остине і все пропаде. Або коли ні, то роздразнений народ вибухне завчасно, вибухне без ладу і без певної цілі, протратить силу дармо, а замірене діло все таки пропаде.
А вже коли кого мучили і гризли такі думки, то, певно, найбільше Бенедя. Аджеж діло це, то було його кровне діло, вистраждане тисячними муками і трудами, оповите в блискуче проміння надії. Аджеж в тім ділі — він чув це виразно — лежало тепер його серце, всі його сили, ціле його життя. Він не знав, не бачив нічого поза ним і можлива невдача цього діла показувалася йому рівнозначною з його власною смертю. Тому не диво, що коли тепер при виповненню його замислів почали насуватися чимраз нові труднощі, Бенедьо днями й ночами про одне тільки й думав — як їх побороти або обминути, позеленів і похудів дорешти і не раз довго-довго ночами, мов сновида, ходив по Бориславі, сумний, понурий, мовчазливий, а тільки час від часу
