— Ні, не можна. Вже я трібував, і не заходь з того боку.
— Га, то нехай їх усі чорти поберуть коли так! — скрикнули підприємці.
— І я так кажу, — додав Герман, — але з того для нас поміч не велика.
В тій хвилі Леон, що мовчав під час цілої тої перепалки, присунувся до Германа і шепнув йому щось до вуха. Герман стрепенувся і напіврадісно, а напівнасмішливо позирнув на нього.
— Тільки ви знов мені не заїзджайте з моїм вчорашнім лібералізмом, — прошептав він усміхаючись. — Що діяти, Noth bricht Eisen[1], а лібералізм не залізо!
„Такі то ви всі ліберали, поки дешевим коштом!“ — подумав собі Герман, але на голос сказав:
— Що ж, ваша рада не зла! Нам тепер про одне ходить: зламати наразі їх опір, а це певно, що їх трохи охолодить. Коби тільки вдалося.
— Як не вдасться? Мусить вдатися. Треба тільки взятися порядно.
— Та що таке, що таке? — допитували підприємці.
Леон кільком почав шептати до вуха свій проєкт, котрий мигом на-пошепки рознісся по світлиці. Ніхто не важився висказати його голосно, хоч усі знали, що вони тут „самі свої“
— Гурра, це раз проєкт! — скрикнули радісно підприємці. — Тепер ми їм покажемо, хто з кого насміється, ха, ха, ха! Проведемо! Як кітку за стеблом, проведемо!
- ↑ Біда ломить залізо.
