— А ви, — говорили деякі на радощах Матієві і Сеневі, — пантруйте нам нашої каси, як ока в голові. Три тисячі срібла, та ж то сума!
— Ану, панове ріпники, нафтарі, мазярі, чия ласка зараз до роботи? — голосили по вулицях надзорці. До вечора пів шихти! Ану, ану!
Товпа робітників валила за ними.
В Леоновій фабриці від першої хвилі, як згода стала, вже горіла робота. Квапно діялось Леонові. Він хотів завтра скінчити цілий ладунок церезини, щоби до кінця тижня упакувати і вислати до Росії. Він аж горів з нетерпливости через ті дні примусового святкування, а й Шеффелеві було якось не до соли. Тепер же він ледве міг діждатися згоди, а зараз туй таки закликав Бенедя і других тих, що вперед робили на його фабриці, і послав їх до роботи.
Пізно вночі вернув Бенедьо до хати. В хаті не було нікого. Матій також був на роботі, — сам Герман конче просив його, щоби робив при його ямі, по п'ятнадцять шісток обіцяв, і старий Матій на радощах подався. Яма була глибока, але більша частина була забита, — нафти не було. Зате в глибині коло двадцяти сажнів ішов перший поверх штолень, о п'ять сажнів нижче другий поверх, далі третій, в котрім тепер робилося. Яма була багата, — штольні давали денно коло десять сотнарів воску, а таких багатих ям було у Германа звиш восьмидесяти. І Матій прийшов з роботи пізно вночі, змучений, ледве живий, і скоро тільки до хати, кинувся на постіль і заснув, як колода. Він і не бачив, як оподалік за ним на пальцях скрадався вулицями Мортко, як він, коли Матій
