— І так не буде. Кожний з нас, хто пристане на те діло й обіцяє руку до нього приложити, добере собі десять, двадцять таких, котрим може довірити, і, не кажучи їм нічого, скаже їм в означенім часі зібратися на означенім місці. Тоді дасть знак. А коли б що видалося, то я беру все на себе.
— Алеж робітники тепер люті, роздратовані на підприємців, готово статися ще яке більше нещастя, — говорив Бенедьо далі, заступаючися всякими, хоч і найслабшими, поводами від страшної певности.
— Це тим ліпше, тим ліпше! — аж скрикнув Андрусь. — Тепер найліпше вдасться моя війна, коли твоя роздразнила людей. Ти приготовив для мене найбільшу поміч, і за те я сердечно дякую тобі!
— Ти страшний, Андрію! — зойкнув Бенедьо, закриваючи лице руками.
— Я такий, яким зробило мене життя і вони, закляті вороги мої! Слухай, Бенедю, слухайте й ви, побратими, моєї повісти, будете знати, що навело мене на гадку зав'язувати таке побратимство для помсти на підприємцях. Отець наш був найбагатший ґазда на всю Баню. Це було по скасованню панщини, отець наш взяв у пана пропінацію[1], щоб не допустити корчмаря-зайду до села. Хісна[2] з тої пропінації великого він не мав, але те схіснував, що околичні корчмарі страшно на нього завзялися. Отець шинкував чесно, водою горілки не розливав, і з усіх сіл народ ішов до нього. Другі корчмарі за те бий-забий на нього.
