холодний вітер. Де-не-де блимали світла: ще світили шинки, що до решти випивали кров із робітників. Бенедьо не помічав, що холодний вітер вдирається за його розхрістану сорочку та морозить кров у жилах. Серце товклося йому в грудях мов молотом, коли подумав про всі наслідки Андрусевих замислів.
Скільки то робітників помандрує до криміналів, скільки біди настане, важке безробіття для тисячів голодного народу… Дві сили боролися в його душі: одна — давній, добрий Бенедьо, покірний, працьовитий, що повільною, впертою працею хотів забезпечити безжурну старість матері, Бенедьо, повчений тепер коротким, але болючим досвідом, і друга — пристрасний, дужий, що на вид заподіяної кривди, кривди, яка і в його очах перевищила все заподіяне досі, кипів і поривався за зло злом — може ще навіть більшим — відповісти. Сліпа месть не казала оглядатися на наслідки. Що буде, коли згорить Борислав? Хто потерпить більше: підприємці чи робітники? Не вмів на це Бенедьо відповісти, проходячи вуличками Борислава. Хижий вітер знімався чимраз дужче. Як довго так бродив вулицями, Бенедьо не тямив. Прийшов до себе, коли дійшов до його вух якийсь звук. Чув його цілком добре:
рух бориславських ріпників, що закінчивсь великою пожежою Борислава восени 1873 р.“ Повість не була докінчена. Тема ця дуже інтересувала Франка і він робив серйозні студії над нею, що видно зі статей, поміщених того ж року в „Світі“, що і повість, як, напр., „Дещо про Борислав“, „Промислові робітники в Східній Галичині в р. 1870“ (стаття написана на основі таємно одержаних публікацій промислової палати). Дальше містимо закінчення, що на основі оповідання Франка написав його син, Петро Франко (Ів. Л.).
