І він плюне й ніби йде. За хвилю приходить другий баришівник, розуміється, змовившися з першим, знов огляне, намне, наторгає худобину, прогонить її, щоб бачити, як іде, і дає 24 або ще менше. Пізніше приходить третій, четвертий — і раз-у-раз збивають ціну. Довкола своєї жертви вони кружать, як ворони довкола стерва, силкуються не дати їй відідхнути й отямитись, пригноблюють її настрій, а рівночасно своїм вештанням, голосним торгуванням та ще голоснішою лайкою відбивають інших реальних купців. Бо жоден із них направду сам для себе й не думає купити; вони торгують „на запас“, спекулюючи на те, що знайдуть купця, якому зараз же й відпродадуть сторговану худобину з зиском. Бо, рівночасно з оброблюванням продавців, баришівники пасуть очима також купців, особливо таких, що не люблять самі ходити поміж худобу та торгуватися, отже молодих дідичів, посесорів, що вдають великих панів, або панських вірників, що раді би на кожнім інтересі, який роблять на панський рахунок, заробити й собі хоч би невеличке куку в руку. З низенькими поклонами, з покірним та услужним лицем наближається такий баришівник до купця з запитанням:
— Що вельможний пан купує?
„Вельможний пан“ потребує двох чи трьох пар ялівок або бичків на пашу, або волів до ярма, або дійних корів.
— О, я зараз вельможному пану приведу. Я вже тут маю, ай-яй-яй! Якби навмисне для вельможного пана! Я вже сторгував для іншого пана, дуже мене просив. Але я знаю,
