жартувати, брехати й підлизуватися на всі лади.
У всіх тих штуках Гершко Ґольдкремер здавна, як то кажуть, з'їв муху, то й не диво, що з нього швидко міг виробитися добрий баришівник. Правда, до цього ремесла, що було властиво замкненою в собі й зорганізованою розбійницькою шайкою, не можна було братися відразу, по самій добрій охоті. Новак наскакував зараз на старих майстрів, які не залишали гаркнути йому своє грізне „зась“. А коли б такий новак упирався й хотів крутитися по торговиці на власну руку, то їм, перелетним птахам та старим бувальцям, нічого не значило дебудь у затиллю почислити йому кості та споневірити фаціяту[1]. Гершко довго заходив несміло до тих хижих вовків, пробував знайомитися з ними, трактував одного й другого то горілкою, то нічлігом, то тютюном, а сам тим часом нібито й не дивився в той бік, займався іншим заробітком. Він наймився в одного жидівського склепаря за продавця-рознощика: в торгові дні набирав у нього капелюхів, кучем, хусток, люльок і всяких інших дріб'язків і йшов з тим поміж вози, по торговицях, по шинках, де п'ють могоричі та хвилево бувають щедріші на гроші. Склепар, звичайно, назначував ціну на всякий товар, здаючи його Гершкові до розпродажі, а що йому вдалося взяти звиш тої ціни — це його. Розуміється, що Гершко не був з тих людей, котрі для якоїсь там чесности готові самі собі шкоду робити. Він шахрував покупців і дер із них, що міг, намагаючи де жартами й
- ↑ Фаціята — лице.
