ані одної частинки, ані одного цвяшка залізного. Оті старосвітські, щиродерев'яні машини, сунучися помалу до гори на немазаних колесах, видавали протяжні, меланхолійні тони, подібні до кигикання чайки, які мешканці Підгір'я звичайно перетолковують на слова: мааа-зиии! мааа-зиии!
Герман довго непорушно стояв під грушкою, пильно вдивляючися в ближче й дальше около. Дорогою й стежками снували люди, селяни, жиди, але нічого підозреного не було видно, нікого такого, хто б слідив за ним, зупинявся, роздивлявся, шукав чогось чи когось очима. В нього сильно билося серце в грудях, почасти від утоми, почасти зі страху. Він ніколи ще не бачив на Вольфовім лиці такого виразу тривоги, як сьогодні. Значить, тут направду щось погано, їм грозить якась небезпека. І він знов придивлявся містечку, прислухувався його клекотові, силкувався коли не очима, то бодай думкою проникнути ту сіру хмару, що в своїм лоні крила якусь небезпеку для Вольфа й для нього.
А тим часом він почув голод і спрагу. Він пригадав собі, що від самого рана не їв нічого, крім одного обарінка, який між одним і другим торгом купив за 4 крейцарі в перекупки і з'їв на бігу. Ніздрі й горло в нього були повні пороху й пекли, мов посипані приском; лише незвичайне зворушення, ота ярмаркова гарячка цього дня держали його досі на ногах; тепер він чув, що сили опускають його. Його клонило на сон, тіло отяжіло від утоми, голова тяжіла на плечах, як довбня, і замість недавнього остраху, в душі почало перемагати якесь обридження та знеохочення.
