Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 11. Повісті (1960).djvu/164

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Резюме, чим дальше, тим більше перемінювалось в обвинувачення. Голова пильно вишукував і підносив усе, що промовляло на шкоду обвинувачених, полемізував з виводами коморника, звисока трактуючи, а головно ігноруючи Владкову оборону яко стилістичну вправу, що зовсім не належить до справи. Чим довше він говорив, тим більше сам себе переконував про вину підсудних, тим більше його голос набирав певності, що присяжні винесуть засуджуючий вирок. А коли при самім кінці тлумачив і вияснював їм закони, які вимагають покарання підсудних, його голос звучав суворо і майже наказуюче, немовби з натиском нагадував присяжним, що їх громадським обов'язком є на кожне з поставлених їм 50 питань відповісти одноголосно «винен». Отже, перечитав їм довгий лист цих питань і пустив їх до бічної зали. Однак, на жаль, пан голова, рахуючи на ефект свого останнього слова, перерахувався трохи. Його резюме, хоч сказане з незаперечним талантом і великою виразністю, мало одну велику хибу, — було задовге, бо ж тривало майже цілі дві години. Слухаючи його висновків, які повторювали не зовсім безстороннім способом те, що всі вони самі знали й чули, присяжні мали час до грунту проклясти його прокурорську ревність, тим більше що вже давно минула перша година і всі хотіли якнайшвидше йти на обід.

По виході присяжних суддів фізіономія судової зали відразу змінилася, відлетів дух вимушеної поваги й церемоніальності, що панував у ній досі. Члени трибуналу повставали, тяжко зітхаючи, ніби по виконаній тяжкій праці, і один по одному удались до сусідньої кімнати на цигарку. Прокурор наблизився до Владка і з іронічним усміхом гратулював йому його першої, світлої промови. Те саме робили й газетні кореспонденти, один з яких зараз попросив у нього дослівного тексту такої знаменитої промови для своєї газети і вельми шкодував, довідавшись, що Владко, крім напрямних точок, не має нічого писаного і що ціла промова була імпровізацією.

Обік нього також найшлись численні знайомі правники, що запросили його по скінченому процесі на спільний обід, який прийнятим у суді звичаєм вони дають на честь першого дебюту кожного нового товариша, — розуміється, за його гроші.

Та найбільше здивувала Владка гратуляція двох панів, що знаходилися в часі процесу у відділі для публіки, — графа Гіацинта та графа Альфонса, дідича збунтованого села.