— Ет, що там про це говорити! — відповів поважно Владко. — Що буде, побачимо.
Але і його думка зовсім не була така стоїчна, як його слова, навпаки, вона працювала сильно, творячи фантастичні плани, як би то і де би то сховатися так, щоб ніхто на світі не міг побачити ані його, ані Начка, щоб нависле над ними лихо — яке, від кого і за що, про це він силкувався не думати — минуло, а вони зі своєї безпечної схованки заграли б йому на носах. І пішли сцени за сценами, як то вони живуть собі ні для кого не зримі, а самі бачачи все і всюди маючи доступ, і беруть, що їм подобається, мають усе, ні за що не платять, роблять, що хочуть, і сміються з усякої біди. А тимчасом ноги хоча з кожною хвилиною робляться немов якісь важкіші, несвідомо і ніби проти їх бажання несуть їх наперед, усе наперед, щораз ближче до цілі, до помешкання їх опікунки Войцехової. Вже вийшли на перевал цитадельної гори, вихилилися з-за її гребеня, і понижче їх стіп розсипався весь Львів цівмісяцем на дні долини. Левик на міській ратуші блискотить і горить у останньому промінню заходового сонця, бернардинський годинник видзвонює сьому годину, муляри б'ють у дошки на «фаєрант» десь коло св. Миколая, напівпрозорий блакитнуватий туман стелеться над містом і зливається в віддаленню з темною зеленню ліска на Високім замку…
Але що це за народ стоїть купою на Гончарській, саме перед грайзлернею Войцехової? Мужчини і баби, дроворізи з пилками і сокирами, муляр з кельнею, служниця з двома коновками води, бойко зі сливами та виноградом у двох кошиках, ганделес із перевішеною через плечі парою старих штанів — усе те обступило когось, слухає чогось, киває головами, жестикулює. З-поміж чорних халатів, зрібних сорочок та перкалевих фартухів і спідниць миготить жовта мосянжева бляха поліціянта. Іншим разом подібний вид був би для хлопців принадніший від медяника і вони щодуху побігли би, щоб своїми фігурками побільшити вуличне збіговище, але тепер раптом видалося їм, що було б далеко ліпше, якби перед грайзлернею Войцехової не було ані живої душі. Щобільше, придивившися з гори трохи ближче тій вуличній групі, оба брати почули нараз, що вони підійшли до неї занадто близько і, немов на команду, завернули назад і пустилися навтеки. І не без причини. В середині групи обіч поліціянта вирисовувалася
