нюють на ринку. Приходжу ближче, народу купа, а возний усередині вичитує циркуляр із губернії: панам за панщину призначена заплата. Мають усі зголошуватися до уряду, дістануть облігації, а сплатити ті облігації мусить сам край.
— То значить ми! — скрикнув Яць, б'ючи себе долонею по коліні.
— От тобі на! Робили, терпіли, тепер ще й плати, — зітхнув Халавка.
— А богато ж тої сплати? — запитав Чапля.
— Вже я того не дослухався, чи шістдесят, чи сто шістдесят міліонів. Грубі міліони!
— Господи, аби нас усіх продав, то би такої суми не зложив! — скрикнув Яць.
— То з нас помалу стягнуть, не бійся. То нам розложать на роки, до того дочислять ще вдвоє або втроє стілько процентів, аби ще й діти і внуки наші мали ще двигати панщизняний тягар. Так тепер способу добирають! — з гіркістю в голосі мовив Дум'як.
— Але, може, то ще брехня? — закинув Яць. — Та чи чув же хто таке, аби касувати цісарське слово? Хто на те має право?
— Але губерніальний циркуляр! — завважив Чапля. — Значить, із цісарської губернії!
— Говоріть! Губернія цісарська, а губернатор панський. Може, справді губернатор на свою руку зробив се для панів.
— О, від того можна всього надіятися. Граб'я Голуховський! Сам польський пан, то скрізь за панами руку потягне.
— Польський пан і німецький прислужник! — мовив Яць.
— Польський недородок, а німецький недоносок, — додав Чапля.
— Ні, панове, — сказав Дум'як. — Губернатор на свою руку не міг сього зробити. Се з Відня такий наказ, із цісарської канцелярії. Може, там і наш губернатор причинився до того, що цісарські слова скасовано, але то не могло статися без згоди самого цісаря.
— Старий цісар Фердінанд добрий був. Він би був на се не позволив. Він би обстоявся при своїм першім слові. А сей молодий піддається панам, — мовив Чапля.
— Посилаймо депутацію до цісаря! Пани піддурили його. Вияснім йому, що нам нівідки платити таку суму! — почу-
