— І вдодатку народ розпився, — завважив Яць Коваль. — Пани за часів панщини привчили нас до горівки. Щоб збільшити свої доходи, силою накидали нам горівку, по стілько й стілько гарців щороку на кождий нумер. Хоч випий, хоч на гній вилий, а горівку відроби! А тепер настала нібито воля, а мужик лишився невольником коршми. Підіть по селах — дивитися страшно! В кождій коршмі день у день повно людей, усюди шум, крик, свари і бійки. Самі з собою гризуться, самі себе б'ють, свою кров з горівкою мішають. Адже як так далі піде, то за кілька літ не пани, а арендарі позабирають усю худобу і всі грунти у хлопів.
— А не забувайте, що п'яниці батьки й матері будуть родити дурні, тупоголові та хоровиті діти. І замість іти наперед, усе покоління буде йти взад, буде глупіти та туманіти, — знов з гіркістю в голосі додав Дум'як.
— І нема на то ради! — мовив Чапля. — Вже чого, чого, а горівки наш чоловік не покине.
— Треба би пробувати, — мовив Яць, оживляючися. — Адже ж то загибіль наша. І тут уже не чужа хитрість убиває нас, а власне розпаскудження.
— По інших краях, у Чехії та Моравії, засновують при кождій церкві братства тверезости,— мовив Дум'як, — Присягою в'яжуться не пити горячих трунків.
— І у нас то пробували, — відповів Яць, — та якось то не йшло.
— Хотів ти, аби йшло за панщини, коли п'янство народу було просто панським інтересом! Ані піп, залежний від пана, не смів промовити за тверезістю, ані ніхто інший не вмів або не хотів навести мужика на дорогу, а він сам — ей, дрантя, худобина! Куди його гнали, туди йшов насліпо, а задуривши голову горівкою, тим щиріше хилився в ярмі. Чи думаєте, що, якби в Відні студенти, міщани та інші освічені люди не були повстали проти гноблення та оглуплювання народа, то ми б ще й досі і ще й сто літ не гнулися в ярмі! О, певно! В нас тверда шкіра і сумління спить, нас довго би бити й копати, поки в нас добудишся живої душі.
— Але нас тимчасом і не буде що будити, бо нас злидні на пні з'їдять, — мовив Яць.
— Треба думати самим про себе, будити одні одних, дзвонити на тривогу, — мовив Дум'як. — А хоч би тверезість, —
