Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 11. Повісті (1960).djvu/239

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

литки з давньої панщизняної привички, деякі ворухнулися, щоб устати з місць на привітання пана і, «як годиться», поцілувати його в руку, але острий погляд Костя Дум'яка, немов цвяхом, прикував їх до місць. Ніхто з них не рушився. Розмова на хвилю урвалася.

Пан Антін Субота, дідич села Грушатич, був статний мужчина середнього росту, заживний собі, з шпакуватим волоссям і білими, як сметана, вусами, що гарно визначувалися на його повнім, по-молодечому рум'янім і гладкім лиці. Хоч русин з роду (розуміється, попівського, не панського), він представляв із себе те, що називають «гарний тип польського шляхтича»; та й належність до руського обряду не перепиняла йому ані на хвилю бути польським паном, любити шляхетську традицію, придержуватися шляхетських «старопольських» форм життя і вважати селян бидлом, що не то не повинно мати якісь права, рівні зі шляхтою, але вже з самої природи не здібне ні до якого самостійного життя, і коли б його не держати під буком, то зірвало би всякі рами людського порядку і, вигризши та зруйнувавши все те, що вище від нього освітою та цивілізацією, вигризло б і само себе, як свора голодних собак, замкнених у огорожі. Отим то в часі панщини він поводився з мужиками остро, нібито справедливо, в такім розумінню справедливості, як поводиться розумний господар зі своєю худобою: не обтяжує надмірно одного супроти другого, не збиткується над ними без потреби, але дбає про те, аби всі були рівномірно обтяжені, без похиби поносили свої обов'язки і — не брикали. Отого хлопського «брикання» — розумовання про направу хлопського стану, про можливість полегші або знесення панщини цісарем — пан Субота страшенно не любив. Як то, панщини цісар не завів, то й касувати її не може. Вона приватна власність панів, разом з їх грунтами записана в табулярних книгах, і сюди цісар не має права мішатися. А коли справді комісари в асистенції ландсдрагонів у цвітні 1848 р. почали їздити по селах і відчитувати губерніальний циркуляр з донесенням, що спеціально галицьким селянам цісар дарував панщину, пан Субота вухам своїм не вірив, сердився і в присутності комісара наговорив на цісаря таких слів, що комісар уважав себе в обов'язку зараз же арештувати його і відставити до циркулу. Щоправда, там його не довго подержали і покарали лише грошовою карою,