ськім, не вільно.
— Могли б мені єгомосць показати той припис, аби я переконався, що справді не вільно?
О. Квінтіліан наморщив брови.
— Е, буду я тобі показувати свої приписи, то ти захочеш бути мудріший від мене! Раз тобі кажу, що без батькового благословенства не можна дати шлюбу, та й годі.
— То єгомосць не приймете від мене на оповіді?
— З таким браком не можу. Як батько не благословить — ні, не йде.
— Добре. Піду зараз до пана старости і запитаю, чи справді є такий припис?
— Що? До пана старости? — скрикнув уже сердито о. Квінтіліан. — Дам я тобі старосту! Що має пан староста мені до розказу в такій церковній річі, як шлюб? Вільно мені дати, а вільно й не дати.
— Ні, єгомосць, — відповів спокійно Дум'як, — говоріть се кому дурнішому. Вам не вільно не дати, коли нема ніякої канонічної перешкоди. А щоб дізнатися, чи нема такої перешкоди, на те й голосяться оповіді. І я прошу оголосити їх, а там уже побачимо, чи хто зголоситься з перешкодою.
— Е, мудрагель ти, як бачу! Вже як троха світла лизнув, то гадаєш, що все знаєш і можеш кождому диктувати: так роби або не так роби! А то, синку, так не йде! Ти знаєш своє, а я знаю своє і мушу свого держатися.
— Та що ж, навіть як є канонічна перешкода, — перебив йому Дум'як, — то й тут є способи, подають до консисторії або й до самого Риму та й виєднують дозвіл на шлюб. А за таку перешкоду, як батькове неблагословенство, то я ще й не чув. Прошу єгомосця не робити собі зо мною жартів і приняти на оповіді та й оголосити зараз завтра першу оповідь.
— Го, го, так тобі спішно! — усміхаючися, мовив о. Квінтіліан. — Та, певно, панна гарна і посажна.
— Я жадного посагу не жадаю від пана дідича, — перервав йому знов Дум'як.
— Он як! Чи бачив хто таке! Панну бере, а посагу не жадає! Панна і віно — голе коліно! Ха, ха, ха!
— То, єгомостику, так, — відповів на се Кость. — Я хоч не богач, а маю настілько, що при своїй праці вигодую й маму-вдову, і жінку з дітьми, як які Бог дасть. Богатства не бажаю,
