зо світа! Я щаслива, що дожила сеї хвилі привітати таку невісточку на своїм подвір'ю!
Голосні окрики: «віват», і вистріли з пістолетів, і голоси музики покрили її слова. Юрба валила в подвір'я, кричачи та співаючи, а попереду Кость і Галя, а за ними мати й староста, а за ними дружби й дружки у вінках, і биндах, і шовкових хустках. Перед сінешнім порогом нове вітання, нові співи; свахи затягли:
Радуйся, матінко!
Ведем ти дитятонько,
Як одно, так другоє,
Тепер твої обоє.
Знов Дум'ячиха без пам'яті цілує невістку й сина, знов грімкі вівати й окрики весільної дружини, трелі скрипок і гуркотіння бубна, і хата, й сіни, й усе подвір'я заповнилися народом, веселим, крикливим, щасливим уже тим, що бачив радість довкола себе і міг любуватися щастям молодої пари й її матері.
Нарешті втишилися, всіх гостей порозсаджували поза столи в хаті, і в сінях, і на подвір'ю. Почався епічний, весільний обід, що тривав аж до заходу сонця, з горілками, пивами й медами, з музиками й співами, з піснями до кождої страви, з похвалами і придирками. На першу страву подали борщ, який свахи привітали піснею на похвалу борщу:
Уже нам дають борщу,
А я чола не морщу,
Бо борщ — найстарша страва
І господині слава.
Надійшла капуста, та при ній хори жіночі розділилися надвоє; одні величали капусту:
Капуста на грядці сиділа,
На пісному рости не хтіла;
Капусту кухарка вносила,
А вна солонини просила.
Капуста і жінка до власти
Усе потребує омасти.
А другий хор, при другому столі, ніби кепкував із капусти, приспівуючи:
Візьміть собі капустицю у станов,
А нам дайте курочку з шафраном!
