зької вілли. В часі найближчої оргії він опівночі тихенько під'їхав до вілли, отворив браму і подався пішки на подвір'я. Тут його обскочили графські гайдуки, узброєні в револьвери, та він зараз зацитькав їх не лише своїм револьвером, але своєю повагою, як батько графині, і здобув собі вхід до вілли.
В якім стані застав там чесне товариство, сього він ніколи не оповідав нікому. Зрештою, пробув там дуже коротко: явився в отворених дверях, як дух Банка, зложив короткими словами свою велику пошану ясновельможному пану графу і всій його так чесній компанії і, замкнувши за собою двері, лишив їх усіх їх дальшій забаві, а сам як стій, опівночі рушив до села, де жила його дочка.
Та оскілько візит в французькій віллі дав повну сатисфакцію його зацікавленню і переконав його, що дочка в своїм листі говорила повну правду, остілько його прибуття до графського палацу і сама поява дочки значно розчарували його. Палац був значно занедбаний і обшарпаний, — видно, що дуже слабо дбали про його удержання. Натомість дочка замість трагічного настрою вибігла назустріч батькові весела, щебетлива, як пташка, в повнім розцвіті своєї краси, немовби на її душі не було ніякої трагедії.
Женя привітала батька весело, впровадила до своїх покоїв, розпорядилась у кухні та в пивниці, заглянула й до стайні, де вже стояла батькова четверня, а потім мов на крилах, влетіла до покою, де сидів батько і переглядав малюнки.
— Спасибі вам, таточку, що приїхали! — заговорила вона своїм чистим голосом, мов у срібний дзвінок задзвонила. — Та я не чекала вашого приїзду і тимчасом погодилася з мужем.
— Ти з ним? — протяжно і недовірливо запитав пан Субота.
— Так. З ким же іншим мені й годитися?
— Але ж він так страшно знущався над тобою!
— Що було, те минуло, — щебетала пані Женя, мов непам'ятлива пташка. — Він тепер поправився.
— Ха, ха, ха! — у весь голос зареготався пан Субота. — Поправився! Бачив я вчора на власні очі, як він поправився! Нівроку йому!
— Що, — скрикнула пані Женя ще веселіше, — ви були, може, в французькій віллі?
