— Зі співчуття для його рідні.
— Брешеш, суко! — не міг здержати себе батько, щоб не скрикнути брутально. — Ти добре знала, до чого воно йдеться.
— Знала чи не знала, кому яке діло до того? Я дала йому щедру милостиню і не жадала за се нічого.
— Не сказала, але серцем бажала.
— Сердечні бажання Бог судить, а ви не маєте права. Згадайте моє положення!
Батько поблід, потім помалу взяв її руку, притулив до своїх уст і сказав лагідно:
— Твоя правда. Що ж було далі?
— Далі нічого не було. Найближчого вечера була чудова регата на Лідо, гондоли робили тисячні закрути і перегони, публіка плескала і кричала, далі найкраща гондола, випереджаючи всі інші, погнала на повне море і щезла в густій мряці, що білою стіною стояла на ньому. І вже не вернула. Рано на другий день знайшли гондолу перевернену догори дном, а графа, ані гондольєра ані сліду.
— То був мій розвід. Так море дало мені свободу.
|
|
По полудню, весь час аж до вечора, йшло в панськім дворі велике угощення цілої грушатицької громади. Графиня й Галя, обі в однакових костюмах, услугували мужикам.
А вечором у присутності привезеного з міста нотаря уложено між паном і громадою план викупу сервітутів, за які селяни одержали значний шмат ліса і толоку. Се була одна з немногих у Галичині корисних добровільних угод у тій справі. Сусідні пани ніколи не могли дарувати її Суботі.
