обдертих і занедбаних фізіономій, що з німою заздрістю дивилися за кожним перехожим, не то благаючи у нього якоїсь помочі, а бодай потіхи, не то проклинаючи його в міру того, як він байдуже віддалювався.
— Владку, ти не змерз? — запитав Начко з сльозами в очах брата, що так само, як він, посинів і трясся з холоду, але з фанфаронадою справжнього вуличника пробував свистати.
— Ні, — відповів Владко. — Або що, тобі, може, холодно?
— Авжеж холодно, — сказав Начко і закашляв.
— А, то креши з коліна огонь і загрійся! — промовив Владко, очевидно, бажаючи спонукати до сміху понуру й перемерзлу компанію. Та бачачи, що це його зусилля дотепу було даремне, нахилився до Начка і шепнув йому потиху:
— Дурню, не реви при людях! Думаєш, що я в хутрі й кендях тут стою? А як тобі дуже холодно, то все ж маєш хліб під пахвою, бери й гризи, то буде тобі тепліше.
І дійсно. Начко з резигнацією розпуки послухав ради брата і почав великими шматками гризти хліб, який мав під пахвою. Нарешті, по півгодиннім жданні з'явився «дід» із паперами, і компанія, кленучи голосно «прокляті дідівські порядки», рушила далі до карного суду, чи то, як висловлюється злодійський жаргон, «під крука». Там упаковано їх насамперед «до клітки», цебто до темної й тісної закутини під сходами зараз проти входу з сіней, розташованої так, що люди, сидячи в ній, були саме в пункті, де перехрещувалися два продуви холодного повітря. Брати були перемоклі до нитки і, замість того, щоб хоч трохи загрітися під дахом, тут почали ще сильніше трястися й дзвонити зубами. Владко давно вже перестав свистати і зігнувсь удвоє, а Начко, обгризши всю верхню шкуринку з свого хліба, сидів у кутку та плакав, хухаючи в пальці. З клітки викликувано одного по однім, проваджено зараз побіч до подавчого протоколу, де вже був стражник з паперами; там записувано їх імена та прізвища з додатком особистого опису до книги і потім виписувано «Auftrag» для керкермайстра, щоб дані особи помістив у слідчім арешті. Начка й Владка закликано разом. Сивий, лисий протоколянт з великими вусами й величезними окулярами на носі змірив їх суворим поглядом і сплюнув.
— Такі малюки, недавно від маминих грудей, а вже пускаються на крадіж і на розбій. Тьфу, що за світ!
