силах, що навіть на півгодинний прохід виходить з найбільшим зусиллям, але дід заборонив їм повідомляти ключника про це, нез'їдені страви виливав до кибля, а хліб віддавав під час проходу арештантам з сусідньої казні. Нарешті одного дня, прийшовши з проходу, дід зараз вклався на тапчані і, очевидно, вживав усяких можливих зусиль, щоб не стогнати й не зойкати. Щойно, коли ключник відійшов і позамикав казні на ніч, дід відчув себе трохи свобіднішим, роздігся і вклався на ліжко, яке простелили хлопці. Він довго мовчав, і хлопці, думаючи, що йому краще й що він заснув, роздяглися також і заснули. Та коло півночі дід розбудив їх.
— Слухайте, мої хлопчики, — сказав він незвичайно зміненим, тремтячим і м'яким голосом. — Чую, що моя смерть наближається. Довго я думав, як маю вмирати, і я постановив виявити вам один секрет. Чи чуєте мене, не дрімаєте?
Уже від кількох днів хлопці привикли були до того, що дід будив їх уночі, коли почував себе більше, ніж звичайно, ослабленим. Тому незабаром вони зовсім вибилися зо сну і почали водою натирати йому ноги й груди.
— Спасибі вам, мої добрі хлопчики, — сказав дід, — але тепер уже не треба мені вашої помочі. Дайте спокій! Слухайте, що вам скажу.
Хлопці слухали, одначе не покидали натирання, що старому, очевидно, приносило полегшу в болях.
— Як я жив, що я зробив, — сказав дід, перериваючи свої слова тяжким зойком, — того я не буду вам оповідати. Це вже між мною і Богом рахунок. Він знає, що я завинив. Він також знав, що я витерпів перед тим і потім, він також судитиме мене. Не хочу брудити ваших молодих душ навіть оповіданням цих страшних речей… А втім, і сил нестало б мені…
Очевидно, болі більшали, бо дід майже до крові пригризав уста, щоб не зойкати на весь кримінал і не прикликати цим діжурного ключника.
— Слухайте лиш уважно, що вам скажу! — мовив дід, ухопивши обох хлопців за руки і конвульсійно притискаючи їх до вихуділих грудей. — Цей лис недаремне на вас натискав. Я закопав скарб, великі гроші. Бог не дозволив мені скористати з них, може, за те, що я здобув їх неправдою… Ох!.. Хоч не знаю, за ким було більше неправди: чи за мною, чи
