не менше шановну сім'ю, себто про три донечки не першої краси й не першої молодості, що саме вражали цілу залу блиском своїх величних туалетів, справлених за гроші, одержані від жида на рахунок пшениці будучого року, розмова двох високошановних панів зійшла звільна на інші, менше церемоніальні, а більше життєві справи. Граф, що досі немов з неохоти і з деяким великопанським легковаженням відповідав на питання коморника, палячи цигарку та поглядаючи цілком в інший бік, раптом кинув випалену до половини цигарку і, звертаючи погляд на адвоката, що сидів побіч нього, сказав тим самим тоном:
— М-м-м, ви починаєте не подобатись мені, коморнику.
— Я! Панові графові! — крикнув коморник з виразом комічного переляку на гладко виголенім обличчі і аж підкинувся на своїм місці. — Мій Боже, а це що за нещастя? Що сталось?
— Ну, ну, ну, не вдавайте, — сказав звільна з флегмою граф. — Самі знаєте найкраще, що сталось.
— Навіть не догадуюсь! — скрикнув коморник.
— Ви зневірилися своїй традиції, своїй старій, добрій традиції, коморнику, — сказав граф. — Ми, шляхта, піднесли вас вгору, на нас ви зробили маєток — бо ви зробили його, цього не можете заперечити, — а тепер кого берете в оборону? Хлопство, що бунтується, під'южене комуністичними агітаціями за «ліси й пасовища». І проти кого ви виступаєте? Проти нас, проти шановного Альфонса! Ні, коморнику, так не повинен робити справжній братчик!
Висказавши цю довгу тираду, граф аж відсапнув. Очевидно, давно вже не траплялось йому виголосити таку довгу промову і так сильно напружити свій мозок. Але справа була важна, а навіть, правду сказавши, становила одну з головних причин його передучорашнього приїзду до Львова. Пан Альфонс був близьким його сусідом та далеким свояком і, заляканий раптовим поворотом аграрного процесу, з якого, крім слідства проти збунтованих хлопів, вив'язалося друге рівнобіжне слідство проти його власних офіціалістів у справі вимушень і ошуканств, довершуваних протягом багатьох літ на селянах, удався до графа, що мав мало грошей, а значні знайомості й протекції у Львові в різних високих сферах, і, в заміну за родинну «позичку» досить значної суми, впросив графа вдатися до Львова
