ший плік актів і тицьнув його під ніс судді, що зараз углибився в читання якихсь зовсім не зрозумілих для нього зізнань, рекурсів і реплік і був зовсім заспокоєний. Проходячи попри Євгенія, практикант сказав йому півголосом: коли має ще залагодити які справи, то може йти, бо перед Ільком Марусяком на порядку ще десять інших справ, а в тім числі три жидівські, а се потриває в усякім разі зо дві години. Євгеній пригадав собі, що справді має поробити деякі виписки в регістратурі, і вийшов, наказавши Марусякові, щоб пильнував черги і не відходив нікуди. Через півтори години, поробивши виписки і поснідавши в поблизькім заїзді, він вернув. Марусяк сидів на коридорі під стіною.
— Ну, що? — запитав його Євгеній. — Ще вас не кликали?
— Ні. Ще там якісь жиди шваркочуть.
Марусяків противник, високий, сивобородий жид, ходив по коридорі і спідлоба позирав то на Марусяка, то на адвоката. Присутність адвоката, видимо, непокоїла його.
— От Юда! — гнівно шептав Марусяк до Євгенія, затискаючи кулаки. — Глядіть, як нас пасе очима. З'їв би, якби міг. Адже підплатив судію, щоб мене конче засудив, щоби я не міг бути вибраний до ради громадської.
— Як то підплатив? Хіба суддя бере?
— Не судія, а судіїха. Адже його Рухля ще вчора голосила: «Ну, ну, піде Марусяк завтра на термін, а верне за місяць. Скажіть йому, щоб набрав досить футрашу, бо буде годувати не тілько себе, але й арештантські воши. А в раді громадській тоді буде, як на моїй долоні волосся виросте».
Марусяк ще щось хотів говорити, коли жид підійшов до Євгенія і, торкнувши його за плече, мовив, підіймаючи ярмурку на голові.
— Bitte Sie, Herr, auf ein Wort![1]
— Чого вам треба? — запитав його Євгеній.
— Я би хотів просити… Я би мав пану щось сказати…
— Говоріть.
— Але я би хотів у чотири очи.
— Говоріть і в шість. Я з вами ніяких секретів не маю.
— То пан адукат? І пан хочуть боронити отсего-о?
— Так.
- ↑ [Прошу вас, пане, на одне слово!]
