— Здурів.
— Та чому його не замкнете, не арештуєте?
— Та защо?
— Але ж він ціле місто зо сну збудить.
— Ну, та що з того?
Але між компанією знайшовся комісар від староства, і сей зараз підніс голос:
— Зараз його арештуйте! Що ви тут балакаєте дурниці!
Поліціянти, пізнавши його, салютували.
— Прошу пана комісаря, він, очевидно, має напад своєї слабости.
— Зв'язати його! Нехай не робить галабурди по місті.
А інші з компанії вже пустились наздогін за Бараном, кричачи:
— Лапай! Тримай!
Сі окрики підняли ще більшу тривогу. З різних кутів, з шинків, вулиць і балконів залунали окрики: «Лапай! Тримай! Злодії!» З різних сторін чутно було голосні кроки по замерзлім снігу, лускіт дверей, скрип хвірток, гавкання і виття псів — піднявся такий гармидер, що майже глушив собою невгавне торохтіння Баранового тарабана. До того ще небо, перед хвилею ясне, почало насуплюватися хмарами, а одна з них, сіра, величезна, моментально закрила місяць. Не минуло кілька хвиль, а ціле місто потонуло в пітьмі, тіні пожерли контури вулиць і домів, тілько сніг під ногами блищав синюватим, фосфоричним блиском. Здавалось, немов розбурхане, розполохане місто нараз прикрито чорною плахтою. А під тим чорним покривалом ще дивоглядніше лунали то п'яні, то тривожні крики, стук кроків, виття псів і голосніше над усе — сухе та часте торохтіння праників по балії.
— Лапай! Тримай! — гомоніли голоси з усіх боків ринку. Та Баран раптом змінив свій план і скрутив з ринку в одну з тих тісних бокових вуличок, які густо моталися поміж брудні та без плану будовані жидівські камениці. Крики на ринку, мабуть, перелякали й його, бо він, сам не знаючи чого й пощо, пустився бігти, не перестаючи, проте, тарабанити. Лиш часом, коли духу у нього неставало, а руки мліли, він зупинявся десь у темнім куті, спочивав на кілька хвиль, а потім біг далі.
— Тут він! Тут він! Ось тут було чути! Ні, он там на розі!
