внизу два покої з передпокоєм — то би була гарна канцелярія, і на поверсі також два покої з кухнею — то би було помешкання для пана меценаса. Здається, вам обширнішого помешкання не треба?
— О, ні, не треба! Дуже мене зацікавив ваш опис. Надіюсь, що мені сподобається те помешкання. А яка ж ціна?
— Жид дорожиться троха. Прийдеться ще поторгуватися. Хоче за обі партії по 25 ринських місячно.
— Значить, разом 50 місячно або 600 річно? І кажете, що в добрім місці?
— Можуть пан меценас бути певні! Я би на лихе навіть не дивився.
— І се, по вашій думці, дорого?
— Ну, як на Львів, то не було б дорого, але як на наше місто, то трохи солоно. Треба буде поторгуватися. Думаю, що коли пану меценасові сподобається хата і схочуть наймити на рік, то він дасть за 500 ринських.
— Ну, се було б дуже гарно!
— Чи вже пан меценас готові? Можемо зараз піти оглянути.
Меценас був готов до виходу. Але, вийшовши, він пригадав собі, що ще не снідав. Зараз коло готелю була цукорня, де він звичайно пив каву, то й тепер він звернувся туди.
— Я ще не снідав, — мовив він до Стальського. — Прошу, зайдіть зо мною на снідання!
— Дякую, я вже по сніданню.
— Ну, то вип'єте келішок коньяку. Прошу, не робіть церемонії.
Сидячи при круглім мармуровім столику і попиваючи горячу каву, др. Рафалович придивлявся Стальському, що не переставав балакати і оповідав йому притишеним голосом різні міські новинки. На лиці Стальського видно ще було білі плямки з пудр, яким обсипав його фризьєр; зрештою на ньому малювалося щире вдоволення. Не знати, чи з того вдоволоння, чи, може, після випитих двох келішків коньяку, кінець його носа троха зачервонівся і в очах грали огники. Меценас дивився на нього тепер далеко ласкавішими очима, ніж учора, може, під впливом доброї новини, яку приніс йому Стальський, а може, й для того, що сей оповідав сьогодні веселіші речі, ніж учора. Сьогодні в місті мали відбутися збори робітників, що хочуть домагатися загального голосовання, але пан староста
