— Але спішіться, бо у мене накльовується добрий купець на ті папери.
— Ой, підождіть троха з продажею.
— Не можу довго ждати. Знаєте, мені хотілося заховати в секреті те, що ті папери у мене. А тимчасом пан маршалок відкись про се довідався. Се мені дуже неприємно.
— Можете бути певні, що від мене не довідався, — гаряче кинувся Євгеній.
— О, я й не думав на пана меценаса. Я добре знаю пана меценаса. Я вже догадуюся… Тут троха моєї власної вини. Я трактував з одним львівським банкіром про купно тих паперів, а сей мусив пустити се далі. Досить того, що тепер мені хотілось би якнайшвидше позбутися тих паперів із дому. Знають пан меценас, пан маршалок сам особисто заходив до мене в тій справі. Просив не продавати його паперів і не робити йому екзекуції до пущання, а в великім пості він усе заплатить.
— А відки гроші візьме?
— Ха, ха, ха! — засміявся Вагман. — Я зразу також заходив у голову, але потому довідався. Знають пан меценас, тут при виділі повітовім є каса…
— Дві каси, — поправив Євгеній.
— Ну, що там дві! Одна вічно порожня, на те й зоветься панська. А друга хлопська. Отсю касу пан маршалок хоче взяти зовсім у свої руки, перемінити на панську, взяти з неї всі гроші і сплатити мої папери.
Євгеній чув досі про реформу хлопської каси, але не так докладно, як тепер. Він чув, що справа приготовується в раді повітовій, а виділом повітовим уже майже ухвалена. Аж тепер йому стало ясно, що се за реформа, і він постановив собі, не тратячи часу, перегородити премудрий план пана маршалка. Він устав, даючи Вагманові знак, що їх розмова скінчена. Вагман устав також.
— То пан меценас стоять при своїм? Не хочуть купувати Буркотина?
— Не можу, пане Вагман. Я бідний чоловік.
— То байка.
— Ні, не байка. І хочу помагати бідним.
— Маючи маєток, зможете ліпше помагати їм.
— Не вся сила в маєтку.
— І в фундаменті не вся сила дому, а проте без фундаменту
