— А, вітаю коханого маршалка! Що чувати доброго? Все гаразд, не правда? А у мене новина, пікантна новина.
— Пікантний, значить: колючий, — з усміхом мовив маршалок.
— Ну, як кому і для кого. Наші кохані демагоги скликають народне зібрання до міста.
— Народне зібрання? Яке?
— Хлопське.
І пан староста пояснив, хто скликав і з яким порядком дневним.
— Догадуюся! — мовив маршалок. — Догадуюся, що то за повітові справи будуть… Ну, а що ж пан староста? Позволили на се віче?
— Думаю, що нема причини не позволити, — з уданою простотою мовив староста.
Пан маршалок аж підскочив у фотелю.
— Нема причини! — скрикнув. — Але ж се бунт, се початок розрухів! Але ж після того ми не можемо бути певні життя, ані майна.
— Ну, не думаю, — спокійно цідив староста.
Пан маршалок споважнів.
— Пане старосто, прошу не забувати, що ви відповідаєте за спокій і порядок у повіті.
— Се так, але я не розумію, чим тут вони загрожені.
— Ах, пан староста жартують! Не розумієте!.. Ну, тут не треба великої геніальности, щоб зрозуміти. Вже з дописей того пана, що скликає се віче, можемо догадатися, яким духом будуть навіяні ті його реферати. Демагогічні юдження, підбурювання, чорнення і підкопування всякої поваги і власти — все те, що досі шириться у нас тілько по краплині, по закутках, потаємно, тепер вилізе на трибуну, зареве, як дзвін, одержить, так сказати, санкцію законности. Пане старосто, пане старосто! Я думаю, що ваш обов'язок у першій лінії — рятувати повіт від сеї пошести.
— Смію звернути увагу пана маршалка, що у нас є також закон про збори, який позволяє скликувати зібрання з такою програмою, як подана ось тут, і що, крім усяких інших обов'язків, я маю також обов'язок респектувати закон.
— Га, га, га, га! — зареготався маршалок. — Се чудово! Се справді монументально! Пан староста пригадали собі існо-
