успокоєний в одній хвилі, мовив бурмістр. — І там було би не дійшло, якби сам уряд потихо не позволяв. Що я кажу: потихо? Деякі урядники таки голосно заохочували гоїв до нападів та розбоїв! А у нас се неможливе.
— Неможливе! Ой, пане бурмістру, ніхто з нас не знає, що в бога можливе, а що неможливе. А відносини у нас зовсім не ліпші, ніж у Росії. Нарід бідний, темний…
— Хіба ж одні жиди тому винні?
— Не скажу, що одні жиди, але нарід нас уважає своїми найбільшими п'явками, а прийде що до чого — найменша іскра, і вибухне огонь, а жиди — ми всі, винні й невинні — будуть відповідати за всі ті гріхи, яких не раз ані вони не сповнили, ані їх батьки, ані діди. Се мені видається дуже можливим і се мене дуже турбує. Здавна турбує.
— Але на се в нас нема ради, — мовив бурмістр.
— Невже нема ради? Неможливо, щоб не було ради! І се ви говорите, чоловік світлий, учений! Ну, я сьому не повірю. Або ви не почуваєте вже себе жидом, або не пробували ніколи думати про сю справу.
— Чи я почуваю себе жидом? — у задумі мовив бурмістр. — По щирости скажу вам, пане Вагман: се не дуже велика приємність почувати себе жидом. Весь вік я борюся против того почуття, силкуюся заглушити його в собі, придушити, вирвати з коренем і досі не можу. Не говорю про релігію — се справа окрема, яка не має нічого спільного з тим почуттям спільности і солідарности з темною та брудною жидівською масою. Своєї релігії я держуся…
— Наскілько вона вам вигідна, — перебив з докором Вагман. — Даруйте, пане бурмістру, але вже коли по щирости, то по щирости. Признайте, що ся релігія вам і подібним до вас сердечно байдужна, що ви зробили собі з неї подушку, на якій вигідно може спати ваше сумління, задержали з неї самі лише форми, а зовсім прогнали духа.
— Що се з вами, пане Вагман, — витріщився на нього бурмістр. — Ви прийшли до мене поговорити про якийсь маленький гешефт, а зачинаєте залазити мені з патинками в душу.
— Дарують пан бурмістр, — усміхнувся Вагман. — Я не казав, що мій гешефт маленький. Він лише вбогий, себто такий, що його не можна отаксувати на гроші, що тут тобі зараз зиску не дасть. Але він великий, дуже великий, і наша розмова
