дурні, дурні, то правда, але все-таки у них є очі, і коли не тепер, то в четвер вони дещо побачуть ними.
— Слухайте, Вагман! Сього, нарешті, забогато. Зачинаєте говорити так, як той адвокат-русин, що докоряв мене моїм польським патріотизмом.
— Мав рацію, — мовив Вагман, — бо польський патріотизм тут, на руській землі, не зовсім на місці.
— Ну, ще тілько того нестало, щоб почали навертати мене на руський патріотизм! — з грубим реготом мовив бурмістр.
— Борони Боже! По-мойому, жаден жид не може і не повинен бути ані польським, ані руським патріотом. І не потребує сього. Нехай буде жидом — сього досить. Адже ж можна бути жидом і любити той край, де ми родились, і бути пожиточним, або, бодай, нешкідливим для того народа, що, хоч нерідний нам, все-таки тісно зв'язаний з усіми споминами нашого життя. Мені здається, що якби ми держалися такого погляду, то й уся асиміляція була б непотрібна. Бо подумайте: чи жадає хто від нас тої асиміляції? Здається, ні. Але зате кождому пожадане, щоб ми були чесними і пожиточними членами тої суспільности, серед якої живемо.
— Го, го, після теології моралізація! — знов якимсь прикрим голосом мовив бурмістр.
— До якої я, лихвар і п'явка повітова, знов-таки не маю права, — гірко відрік Вагман. — Та я не хочу нікого моралізувати, що мені за діло. Я тілько хотів висловити свій погляд…
— Якого самі не держитесь! — перервав йому бурмістр.
— Власне якого сам держуся, бодай від кількох літ, відколи ся справа почала прояснюватися мені в голові. Бачите, коли вмер мій син, я почав був дуже сумувати. Мені так було, немовби земля розпалася перед моїми ногами. Передо мною не стало дороги, не стало мети. Пощо я жию? Для кого гребу й горну на купу? Терплячи сам, я почав розуміти терпіння інших, тих, що не мають де голови прихилити, не знають, що будуть їсти завтра, не мають що в рот вложити нині, дивляться на муку своїх дітей. О, я перед тим, яко хлопський лихвар, не мало видав такої нужди, але вона не зворушувала мене. Все те було чуже, для мене далеке від мого серця. Я гріб на свою купу і не дбав ні про що інше. Тепер, коли син мій умер, у мене відкрилися очі, і я почав роздумувати. Знаєте,
