половинену стару жидівську душу.
— Дякую за комплімент, — з усміхом мовив бурмістр, — а тілько я й досі не бачу, яку ціль мала та наша розмова.
— Тепер я можу сказати вам про ту ціль і не потребую лякатися, що ви висмієте мене і викинете за двері як шаленого. Бачите, за пару день має тут у місті зібратися народне зібрання руських хлопів.
— Чув я про се. Ну, та, мабуть, із того нічого не буде, староста не позволить.
— Видите, він дуже рад би не позволити, але троха боїться сього молодого адвоката, що скликає те зібрання. Для того пан староста шукає бокової стежки і отсе вже наказав Парнасові, щоб не дав своєї шопи на зібрання.
— Мусять наймити шопу в кого іншого.
— І з кождим іншим таке саме буде. Жидові пан староста пригрозить, а в передміщанина винайде знов щось інше, і таки заборонить зібрання. А мені би дуже хотілося, щоб воно відбулося.
— Вам?
— Так. Бачите, тут є й мій маленький інтерес. Та хлопська нарада буде головно звернена проти реформи повітової каси.
— Ах, то се ви на маршалка Брикальського острите зуби! — сміявся бурмістр.
— Так. Він найбільше причинився до мого осирочення, через нього мій син пішов землю гризти, і я хотів би відплатитися йому. А тепер, думаю, надійшла пора.
— Ну, я там не входжу в ваші плани. Але не розумію, чим би я міг допомогти вам.
— Ужити свого впливу в пана старости, щоб таки позволив на се зібрання.
— Думаю, що се буде трудно. Знаєте самі, коли староста на що завізьметься, то робиться впертий, як бик.
— Ну, на впертого бика є також способи. Можна зайти його хитрощами.
— А то як?
— Або я знаю? Різні можуть бути способи. Я думав, що ви своїм правничим розумом борше щось видумаєте, ніж я. Ну, та мені прийшов до голови один концепт.
І Вагман, нахилившися до бурмістра, почав щось шептати йому до уха. Се була його стара лихварська привичка, бо ж
