мені раз по щирости, яка то була у тебе історія з тим Рафаловичем? Як ви пізналися, як кохалися-милувалися, як розсталися? Чому ти не пішла за нього? Чи ти його не хотіла, чи він тебе? Чи тітка розлучила, чи, може, се була така тиха любов, про яку співає німецька пісня:
Kein Feuer, kein Feuer
Brennet so heiss,
Wie die heimliche Liebe,
Von der Niemand Nichts weiss?[1]
Регінине лице спалахнуло рум'янцем. Вона встала з крісла і хотіла йти геть, але Стальський ухопив її за стан і силою посадив знов на кріслі.
— Ну, ну, не фукайся! Чого тікати? На мене сьогодні набігла весела хвиля, то я й хотів поговорити з тобою, як з доброю. А ти все своє та й своє. Ну, Регіно! Всміхнися! Випогодь чоло! Буджу тебе![2]
І, вхопивши її за плечі, він струснув її сильно. У неї знов бризнули сльози з очей.
— От дуріпа! — скрикнув Стальський і відвернувся від неї. — Ти з нею по-доброму, а вона ані в той бік. Слухай, Регіно, — мовив він, знов обертаючися до неї і приймаючи лагідніший тон, — я справді не розумію тебе. Чого тобі треба? Чого тобі нестає? Чи я тебе неволю, замикаю, на світ не пускаю? Адже бачиш сама, що я більшу часть дня не сиджу дома. Чому не знайдеш собі товариство, не забавишся, не розвеселишся? Я розумію, тобі хочеться не звичайного собі, жіночого товариства. Я знаю, у тебе в серці не завмерла ще любов до того… твойого… ну, ти знаєш, про кого я. Що ж, з Богом, Парасю! Хіба я тобі бороню кохатися з ним? Ще більше! Признаюсь тобі одверто… Ще не знавши, що ви перед твоїм шлюбом були знайомі, я вмисно запросив його до себе, надіючись, що ти закохаєшся в нім, потішиш своє серце…
— Тьфу на тебе! — скрикнула Регіна, і з її очей посипались іскри обурення.
- ↑ [Жоден вогонь, жоден вогонь не горить так гаряче, як таємне кохання, про яке ніхто нічого не знає].
- ↑ [Останні слова — це одна з багатьох товариських забав у Галичині. «Буджу тебе», каже один (одна). — «У якім кольорі?» — питає другий (друга). Співрозмовник подає колір, про який той другий каже, чи любить його, чи ні; під кольором розуміють звичайно якусь особу].
