жидівства я виломався і набив себе на польське копито. Перебивати себе тепер ще раз на інше, на руське копито, — даруйте, пане меценас, — на се вже у мене нема ані сили, ані часу, ані охоти.
Їх розмову перервало прибуття нового гостя, пана маршалка повітового Брикальського, що, буваючи в місті, майже ніколи не пропускав нагоди, щоб загостити до пана бурмістра. Почувши від бурмістра, який гість є у нього в салоні, пан маршалок влетів туди, як бомба, і кинувся до Рафаловича.
— А, дуже мені приємно, дуже приємно, — мовив він, сильно стискаючи адвокатову руку, коли бурмістр представив їх одного одному. — Я мав уже те щастя пізнати пана меценаса.
— Дарують пан маршалок, але якось… — з деяким заклопотанням відповів Євгеній, чуючи, як у його голові снується якось назва Брикальського, але не можучи пригадати собі, чи і де він бачився з ним.
— О, так, маєте рацію, — мовив з виразом великої сердечності пан маршалок, — ми не бачилися, але я мав ту приємність відчути вас на своїй шкурі.
В голові д-ра Рафаловича мигнула блискавка і вияснила все.
— Ах, то пан маршалок — властитель Буркотина? А, розумію. Що ж, дуже мені прикро, що перший мій крок у сьому повіті довів мене до конфлікту з паном маршалком…
Євгеній пригадав собі, що дідич, против котрого він виграв перший у сьому повіті свій процес, називався Брикальський, і се вияснило йому відразу незвичайне привітання пана маршалка.
— О, не маєте чого звинятися, прошу дуже! — незвичайно добродушно мовив маршалок. — Адвокат і лікар не вибирає собі клієнтів, але йде там, де його кличуть, і показує, що вміє. А я щасливий, що, хоч на власну шкоду, пізнав такого знаменитого адвоката. О, будьте певні, я далекий від того, щоб мати вам за зле ваше пледоає, хоч ви там і підмалювали мене трошки… теє… теє… Ну, та що там! Дасть Бог, при іншій нагоді інакше буде. Одно тілько можу сказати: ваші клієнти не варті були вашої оборони.
— Як пан маршалок се розуміють?
— Зовсім попросту. Я знаю, ви молодий чоловік, ідеаліст, русин, народолюбець і хлопоман. У вас хлоп — то святий,
