Повість історична, це не історія. Історикові ходить передовсім о вислідження правди, о сконстатовання фактів, натомісць повістяр користується тільки історичними фактами для своїх окремих артистичних цілей, для втілення певної ідеї в певних живих, типових особах. Освітлення, характеристика, мотивовання і груповання фактів у історика і в повістяря зовсім відмінні: де історик оперує арґументами і логічними висновками, там повістяр мусить оперувати живими людьми, особами.
Праця історична має вартість, коли факти в ній представлені докладно і в причиновім зв'язку; повість історична має вартість, коли її основна ідея зможе зайняти сучасних, живих людей, то значить, коли сама вона жива й сучасна.
Представлення давнього громадського життя нашої Руси єсть, безперечно, таким предметом живим, близьким до сучасних інтересів. Наскільки мені удалось віддати духа тих давніх, замерклих часів, нехай судить критика. В деталях я дозволяв собі доповнювати скупий історичний скелет поетичною фікцією. Головна основа взята почасти з історії (напад монголів і їх ватажок Пета), а почасти з переказів народніх (про витоплення монгольської ватаги і и.). Дієві особи зрештою видумані, місцевість списана по можності вірно.
Львів, дня 1 грудня 1882.
Ів. Франко.
Випускаючи в світ „Захара Беркута” другим виданням двадцять літ по виході першого видання, я обмежуюсь на виправленню мови відповідно до того поступу, який зробила наша літературна мова протягом цих двадцятьох літ.
Криворівня, 1 серпня 1902.
І. Ф.
