густо засіяні вибіленими кістками баранів, оленів та всякої іншої звірини. Максим держався тепер позаду бояр; він раз-за-разом обходив усі становища, оглядав сліди, щоб догадатися, чи вони свіжі, чи ні, підпомагав, заохочував утомлених, — і тільки на нім однім не знати було ніякої втоми. З подивом позирала на нього Мирослава, коли він переходив коло неї, і хоч багато досі бачила вона молодців, і сильних і смілих, але такого, як Максим, що сполучав би в собі всі прикмети сильного робітника, лицаря і начальника, — такого їй досі не траплялося бачити.
Нараз захрустів лім і грізно-люто випав на ловців величезний ведмідь. Він біг зразу на чотирьох лапах, але, побачивши перед собою ворогів, звівся на задні лапи, а в передні вхопив бурею відламаний буковий конар, викручуючи ним довкола себе і видаючи час-від-часу з горла уриваний, немов визиваючий рик.
На становищі супроти звіря були два підгірські бояри, з тих, що то найголосніше перехвалювалися і хотіли перед усіма показатися мисливцями. Побачивши страшного ворога тут-же перед собою, вони зблідли й затремтіли. Але скритися, втікати не уходило, — треба було ставити чоло, будь-що-будь. Дві стріли вилетіли рівночасно з двох луків, але одна хибила, свиснувши ведмедеві понад вуха, а друга влучила звіря в бік, не зранивши значно, а тільки роздразнивши безмірно. Величезним скоком підплигнув ведмідь і шпурнув на одного ловця свою зброю — буковий конар, який зі страшною силою гепнувся об дерево. Тоді, не зупиняючись ані на хвильку і не даючи ворогам часу до намислу, ведмідь кинувся на одного з них, що саме стояв на його протоптаній
