я ліс продам і зможу очиститися від усіх зобов'язань…
Пані не договорила і знов меланхолійно-благальним поглядом зависла на лиці о. Нестора. Та той мов не розумів, про що річ ішла. Він звільна шевелив губами, мов шепчучи щось без голосу. Голова його похилилася наперед, перегнулася трохи набік, немов він силкувався ловити вухом якусь далеку, таємну вістку. В ту мить у повітрі загудів голос великого церковного дзвона, а зараз за ним заплакали й два менші дзвони:
— Бам-билю, бам-билю, бам-билю! бам! бам!
— А! Дзвонять на утреню! — сказав радісно о. Нестор і встав із крісла. — Даруйте, ясна пані, я мушу йти.
— Ну, а наше діло? — з виразом розчаровання процідила пані Олімпія.
— Наше? То є, властиво, ваше діло! — сказав поспішно о. Нестор. — Що ж, щастибі, щастибі на все добре! Я не хочу несправедливо судити про Адася й бажаю йому всього доброго.
— О, я знаю це, знаю! — з уданим жаром промовила пані Олімпія. — Я знаю, що ви бажаєте йому добра й не відмовите своєї помочі, коли ходить про те, щоб те добро осягнути.
— Помочі? — з переляком видивився на неї о. Нестор. — Чим-же я можу йому допомогти? Я старий чоловік. Коло панночок ізроду-віку не вмів заскакувати…
— Ах, жартуєте, пан-отче! — весело скрикнула пані Олімпія, вставши також із місця і збираючи зі столу посуд й накриття. — Ну, та це діло важне. Ми ще про нього поговоримо, правда? Аджеж я думаю, що наша довголітня
