— Ні, я ще не труп! — промурмотів він. — Я ще вам не anima vilis[1], на котрій би ви могли робити свої досвіди! Я ще з вами поборюся! Може, то й ліпше, що так несподівано, так цинічно й безстидно виявили свій апетит на моє добро! Злий демон, котрому ви служите, зробив собі з вас жарт, огидний жарт. Ви думали, що я відразу впаду, подамся, й ви візьмете мене в руки і зробите зо мною, що схочете! Аж ні! Ні, ні, ні, ні! Я отямився! Ви шпигонули мене, а я прокинувся з тяжкого сну! Того мені й треба було! Спасибі, спасибі! Тепер я вже не сплю, тепер я добре чую й бачу, де я і що зо мною робиться! Тепер я не дамся! Не дамся! Не дамся! Виведу вас у поле! Зажартую собі з вас іще гірше, ніж ви собі з мене жартували!
І, збираючи докупи всі свої сили, з певним острахом він стрібував стати. Боявся власної немічности, але врадувався дуже, коли побачив, що немічність та минула, що це перед хвилиною був тільки наглий, хвилевий напад, а не початок тяжкої хороби. Він чув себе легким і хоч назверх спокійним. Чув, що може думати й виконувати свої думки. Мов блискавки, мигали в його голові різні пляни, дикі, фантастичні, але за кожним услід бігла холодна розвага, ловила його на лету, розщипувала, мов пострілену птицю, і кидала в нівеч. А за дикими й фантастичними плянами, що були немов останні ракети уступаючого зворушення і тривоги, пішли звільна поважніші, практичніші думки.
— Фундацію! Фундацію зроблю! Нехай хоч бідні люди мене добрим словом споминають!
- ↑ Нічого не варте сотворіння.
