вийшла потроху на верх без її вини. Власне ті нові чоботи видали злодія.
Одного дня, коли о. Нестор нічогісінько не надіявся, застукано до дверей його покою, а коли він відчинив, побачив жандарма, котрий держав закованого в ланцюжки Цвяха. За жандармом стояв віт із присяжними[1], а за ними ціла юрба народу. Присяжний мав у руках украдені в о. Нестора чоботи, котрі Цвях хотів було продати в містечку та котрі видали його тим, що в нутрішній частині халяв вистебнуване було зеленою ниткою ім'я і прізвище о. Нестора. Цвях, як неписьменний, не надіявся зради, але купець зараз пізнав, у чому справа, і віддав його в руки жандарма.
О. Нестор іще й досі без холодної дрожі не може спімнути про ті сцени, що тоді відбулися в його помешканню. Йому прийшлося при всіх людях признатися, що його обікрадено, подати нумері щадничих книжечок, суму готівки (не знаючи її докладно, він подав якнайменшу, кілька сот ґульденів) і опис годинника. Він дрижав увесь час переслухання, вився й путався далеко гірше від злодія, котрий водно божився, що, крім чобіт, не вкрав нічогісінько. І справді, докладна ревізія в помешканню Цвяха не виказала ніякого сліду крадіжі, та про те його оповідання про сам факт тої крадіжі було дуже фантастичне та не подібне до правди. Коли б вірити Цвяхові, то до крадіжі цих нещасних чобіт він прийшов зовсім випадково й навіть невинно. Правда, він признався, що ніччю лазив попід вікна о. Нестора, й не міг вияснити, чого там шукав. А, лазячи попід
- ↑ Вони звалися колись на Україні виборними (понятими).
