зробити все, що можна! А поперед усього треба докладно обрахувати все, що маю. Адже це вже тепер не мої гроші! Це фундаційні гроші, котрими я завідую, тож мушу знати, чим я завідую і скільки від мене мають право жадати!“
Тепер уже ніяка забобонна тривога не спиняла його від роблення обрахунку. Та про те бережність конечна! О. Нестор замкнув вікно й заслонив його полотняною фіранкою[1], а опісля почав із шухляд комоди, із шафи, з кешенів убрання, з-поміж різних шпаргалів, з-під печі, зі середини печі і з різних можливих і неможливих криївок видобувати збитки паперів, пакети, мішечки, скрутлі[2] та рулони. Все це він клав на купу, на стіл, поки, вкінці, втомлений і спотілий від ходження та лаження, й сам не впав на фотель коло столу, важко дишучи та стираючи піт із чола. Відітхнувши, почав звільна, обережно розв'язувати пакети, розвивати рулони, складати осібно, по категоріях, книжки щадничі, осібно облігації, осібно льоси, осібно акції, осібно дукати, осібно всякі інші монети. Ввесь стіл був заставлений тими паперовими та металевими батеріями — вид, якого не один банкир позавидував би цьому скромному, опущеному, нужденно одягненому старому священикові.
Розставивши все в порядку, о. Нестор узяв аркуш паперу й почав списувати — старанно, виразно й по порядку — кожну категорію тих цінних речей. Ця справа забрала йому доволі багато часу; пройшли дві години, поки він списав усе й підвів суму всьому свойому маєткові.
