сховати місяць до кишені, та що з того? От те бажання щастя з одного боку, невигасле, але ще скріплене, вирафіноване, загострене, а з другого боку ота абсолютна невіра в можність щастя, це й є той внутрішній розрив, котрим усі ми хоруємо. В першій половині цього віку Гайне сказав: Der große Riß des Jahrhunderts ist durch mein Herz gegangen[1]. Нині той розрив поглибився й захопив усі наші серця. Чи це знак поступу, знак поліпшення відносин? Ні, не можу цьому вірити!
— Тільки без патосу, любчику, тільки без патосу! — процідив звільна пан Тадей. — Чого ж гарячитися? Der große Riß des Jahrhunderts не перепиняє тобі добре їсти, добре травити, пенсію одержувати й любуватися всіми дарами Божими.
— Це все тільки зверхня маска щастя, але не щастя. Та й що то за щастя! І для такого щастя варто було людству тисячі літ працювати, мучитись, кров лити й терпіти! Спасибі за ласку!
Едзьо зробив зрезиґновану і згірдну міну. Потім оживився й почав ізнову спокійніше:
— Або й наш мужик! Яке добро принесла йому ославлена цивілізаційна праця XIX віку, лібералізм, знесення панщини, рівноправність, конституція і всі оті глупі новочасні видумки? Чи в суті діла він скористав щонебудь? Думаю, що ніхто з вас не заперечить мені, коли скажу, що не то що не скористав, але дійшов прямо на край руїни. Мужик є елемент консервативний не з предилекції, не з темноти, але з конечности. Він мусить бути консерва-
- ↑ Великий розрив століття пройшов крізь моє серце.
