— А ви певно тут їх лишили?
— Тількищо перед приїздом гостей я перечислив їх і списав на картонці паперу. Хотів сховати, та ви прийшли, і я лишив їх отут.
— І багато їх було?
— П'я… п'ять…
— П'ятдесят ринських?
— Е, де там! — скрикнув о. Нестор. — П'я… п'я…
Його уста немов негодні були вимовити суму.
— П'ять сот?
— Ні, п'ять тисяч! Ось глядіть! Ось картка! Картку лишив, цінні папери лишив, тільки готівку взяв.
— То ніхто інший не зробив, як тільки Цвях! — по короткій роздумі спокійно й рішуче промовила пані Олімпія.
— Цвях?
О. Нестор механічно повторив це ім'я, але рівночасно витріщився на паню своїми поблеклими очима.
— Певнісінько він! Гапка ще рано сказала мені, що він був тут ранісінько й нахвалявся перед нею, що з вами порахується.
— І чому ж мені па… пані цього не сказали?
— Я вас не хотіла страшити. Зрештою, я казала Гадині пильнувати за ним. Ну, та хто такого злодія впильнує? Певно, підглянув, що вікно у вашім покою незащеплене, та й скористав із нагоди.
— Але як же він міг замкнути сінешні двері зі середини?
— Ну, отче! Це вже мусіла бути ілюзія. Двері були тільки защеплені, а вам здавалося,
