Що ти собі думаєш, що ти на толоці зі своїми парубками?
І він, не думаючи довго, замахнувся і вдарив її в лице. Маланка, котру в її розгоні зупинили лакеї, зойкнула тихо і рвалася знов, щоб вибігти з покою.
— Держіть її! — кричав розлючений пан Калясантій. — Вона, мабуть, злодійка, покрала щось із панського покою.
— Сам ти злодій! уся облившися полум'ям, відповіла йому Маланка. — Пустіть мене! Чого ви хочете? Господи! Додай мені сили!
І вона, добуваючи всіх сил, пхнула одного з лакеїв до стіни так міцно, що той покотився на підлогу, а сама кинулася до дверей, волочучи за собою другого. Та пан Калясантій, Тадзьо й Еміль заскочили їй дорогу.
— Ні, стій! Тепер не втечеш, — мовив до неї лагідно, але рішуче Тадзьо, — ми не можемо тебе пустити, поки панич не прийде. Слуги говорять, що не бачили, як ти сюди входила, а панича бачили. Значить, це не може бути правда, щоб ти з паничем увійшла.
— Пустіть мене! Пустіть мене! — зі слізьми в очах, важко дишучи, благала Маланка.
В ту мить лакей, що був упав на підлогу, зірвавшися, прискочив до неї і зі злости вдарив її кулаком у карк.
— Ти, негіднице! — скрикнув він. — Ти ще тут будеш шарпатися? Чекай, ми тебе зв'яжемо й жандармам віддамо. Вони з тобою інакшу справу зроблять. Будеш ти не тої співати.
Ця погроза була для Маланки, мов удар обуха в тім'я. Вона змалку страшенно боялася
