кожної поодинокої громади робить усю цілість суцільною й свобідною. Нехай тільки одно колісце трісне, розпадеться само в собі, то й цілий ланцюх розпадеться, одноцілий його зв'язок розірветься. От так і упадок вільних громадських порядків у одній громаді стає раною, котра приносить недугу, а то й заразу для цілого тіла нашої святої Руси. Горе громаді, котра добровільно стане тою раною, котра не вживе всіх сил і способів, щоб удержати себе при здоров'ю! Ліпше би було такій громаді щезнути з лиця землі, запастися в безодню!
Останні слова Захара, сказані грізним, піднесеним голосом, приглушили в ухах слухаючої громади шум водопаду, що недалеко гримав собою об камінь і, мов живий стовп кришталю, граючи проти сонця всіми барвами веселки, видавався блискучою пасмугою понад головами громади. Захар говорив дальше:
— Гляньте ще раз на знамено! Кожне колісце його ланцюга сковане блискучими срібними оковами в гарні узори. Окови ті не обтяжують колісця, а додають йому оздоби й тривкости. Так само кожна громада має свої дорогоцінні установи й порядки, породжені потребами, упорядковані розумом мудрих батьків наших. Порядки ті святі, але не для того, що давні, що батьками нашими уладжені, тільки для того, що свобідні, що не в'яжуть нікого доброго в добрім діланню, а в'яжуть лиш злого, що хотів би шкодити громаді. Порядки ті не в'яжуть і громаду, а тільки додають їй сили і влади для охорони всього, що добре і хосенне, а для знищення всього, що зле і шкідне. Коли б не ті срібні окови, дерев'яні обручки легко могли би потріскати, і вся одноцілість
