закрило своє ясне лице, щоб не слухати твоїх кривих слів! Мудрі права наші походять не від твого князя, а від дідів і батьків наших. Мудрих суддів княжих ми не бачили досі і жили тихо, в згоді й ладі, судячись самі громадським розумом. Батьки наші з давна вчили нас: один чоловік — дурень, а громадський суд — справедливий суд. Без княжих воєвод жили наші батьки, жили й ми досі, і, як бачиш, хати наші не попустошені і діти наші не забрані до ворожої неволі.
— Так було досі, але відтепер не так буде.
— Як буде відтепер, цього ми не знаємо і ти, боярине, не знаєш. Одно ще тільки скажи нам: твій князь чи справедливий чоловік?
— Ввесь світ знає і подивляє його справедливість.
— То він, певно, і тебе вислав, щоб ти в наших горах насаджував справедливість?
Боярин змішався цим простим питанням, але по хвилевім вагуванню сказав:
— Так.
— А як думаєш, боярине, чи справедливий може несправедливо кривдити своїх підвладних?
Боярин мовчав.
— Чи може він несправедливими поступками насадити в їх серцях справедливість, кривдячи їх, з'єднати для себе їх любов і повагу?
Боярин мовчав, граючись вістрям свого топора.
— Гляди ж, боярине, — закінчив Захар. — Уста твої мовчать, але сумління твоє каже, що це не може бути. А прецінь же твій справедливий князь зробив це з нами, з нами, котрих він не бачив і не знає, котрих добром і щастям він не турбується, котрі йому не вчинили нічого
