Хвилину кожну тої днини
Я тямлю, мов би все лишень
Учора діялось.
Ми зранку,
Ще й заморозь не відійшла,
В дворі пшеницю маріянку
До сівби ладили. Була
Пора у ранішні обіди,
Коли упорались з зерном.
„Гальо додому, а бігцьом!
І кожний зараз хай приїде
Із бороною на майдан!“—
Отак командував сам пан.
Побігли ми, перекусили,
Що там готового було,
Та поспішаємо що сили.
Уже зібролось все село,
Хто з боронами, хто з сівнями,
Жінки й дівчата з рискалями;
Ще назганяли і хлоп'ят
Погоничів, та з ужевками[1],
Щоб борони йшли затягать.
І поставали ми рядами,
Немов на муштрі салдати;
Отаман ходить поміж нами,
Числить, чи всі, й розпоряджає,
Кому, куди і з ким іти.
Втім зирк, аж возик заїжджає
Горі селом, одним коньом.
Край фірмана[2] гайдук куняє,
А фірман луска батогом.
