Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 14. Поеми (1959).djvu/139

Вже ж треба їхать, скоро рають!
Та відки грошей учинить?
Го, го, а від чого ж є жид
Услужний? Мошко наш не спить!
Як лиш учув, що панству гроші
Потрібні — духом прилетів…
(А як недавні нехороші
Часи були, то не являвся,
Але з злодіями змовлявся
І крадене в дворі добро
Скуповував у двораків).
От той то Юда підлизався,
Підсунув гроші і — перо,
А пан і сам не спам'ятався,
Як контракт з жидом підписав.
І поки жнива ще настали,
Пан з панею в Італью мчав.
Дітей кудись порозміщали,
Замкнули двір, а жид обняв
Село в оренду.
Вернула пані вже вдовою. — Рік минав,
Пан на чужині десь сконав.

Жила самітно, сумувала,
З людей ні з ким не розмовляла,
Лиш Мошко щиро припадав
Все коло неї і держав
Посесію. І ще пройшло
Літ кілька. Пані враз зібралась,
Не говорила, не прощалась
Ні з ким, і десь кудись помчалась,
І слід за нею замело.

А Мошко закупив село.


Січень і лютий, 1887.