І мов убитий, весь позеленілий
З тяжкого болю, він повів її
У город, на базар, де продавали
Невільників. І ставши на базарі,
Почав кричать, хоч серце в ньому рветься
„Гей, гей, купці, багатії міщане
Послухайте, що я вам сповіщаю!
І не питайте ви мене: хто я?
Я нелюд, я безумний, лютий звір,
Я грішник і дводушник! Бачте, я
Веду на продаж цю свою дружину,
Свою кохану, вірну жінку — й серце
Не трісло в мене і не всхла рука.
Сходіться! Придивіться їй! Хто з вас
Бажає цю мою голубку милу
Собі в невільниці купить — озвіться!“
Такеє прокричавши, заридав
Страшенно Гарісчандра. З дивним дивом
Довкола нього стовпились купці,
Гляділи то на нього, то на жінку,
Та приступить не важився ніхто.
