Сорочка, покривало. Так немов
Ще за життя переродивсь колишній
М'який, сердечний, добрий чоловік.
Та встаючи й лягаючи, щодня
Слізьми гіркими обливався він
І в пісні сумовитій виливав
Своє безмірне, невтишиме горе.
„Десь там жалібниця, мила моя
В службі тяжкій пропадає,
Вільної хвилі весь день дожидає.
К серцю заплакане тулить дитя,
Плаче й гадає:
„Десь там мій милий у службі в царя
Зброю блискучую носить,
Срібла збирає і золота досить,
Щоб заспокоїть того упиря,
Що все більш просить.
„Цить, моя квіточко, синку мій, цить!
Вже нам не довго страждати,
Швидко твій таточко стане багатий,
Швидко прибуде і нас увільнить…
Цить, пора спати!“
„Бідна жалібнице, мила моя,
Спи! Хай тобі й не присниться,
Де то мені довелось опиниться!
Та вже щасливого, вільного дня
Нам не добиться!“
Одного дня вже вниз потало сонце,
Коли на кладовищі Гарісчандра
Побачив жінку вбогую, що трупа
