Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 14. Поеми (1959).djvu/227

Все що вгорі, все що внизу, вода потопу вкриє геть.
Вся нечисть змиється з землі; той час почнеться швидко вже.
Тебе ж готова я спасти, ти сам лиш лишишся живий.
Рухливе все й недвижнеє, що в міць стоїть, що хилиться,
Всьому настане швидко час страшливий і остаточний.
То ж ти збудуй собі судно, міцними линвами скріпи,
Що треба набери туди і інших мудрих ще поклич.
В судно й насіння набери усього, що є корисне,
Яке брахманцям звісне є, окремо кожне добре зсип.
Тоді за мною озирнись з судна, кринице мудрости!
Я к то̀бі зараз надпливу — пізнаєш мій великим ріг.
Бувай здоров! Привіт тобі! Я вірно збережу тебе;
Бо знай, без мене ще ніхто по морі бурному не плив.
Та лиш одно: не сумнівайсь, святий, про правду моїх слів!“

І мудрий Ману відповів: „Я рад послухати тебе“.

Ось так вони розсталися і кожний у свою пішов.
Все чисто Ману так зробив, як риба мовила йому.
Тоді премудрий муж отой в судно вступив величнеє
І на судні спустився він у море безграничнеє.