Ось вони прибули до Салерна.
Зараз доктора найшов пан Генріх
І веде до нього він дівчину.
„Майстре,“ — каже, — ось тота[1] дівчина
Рада вмерти, щоб мені вернути
Силу і здоров'я, як ти мовив.“
Диву дався доктор сивоусий,
Глянув на дівчину і подумав:
Певно пан їй наказав, грізьбою
Всилував її на цеє діло.
І сказав до Генріха це слово:
„Відійдіть лише на хвильку, пане,
Мушу з нею дещо в штири[2] очі
Побалакать.“
Віддалився Генріх.
І встромивши гострий, проникливий
Погляд свій в лице дівчини, доктор
Так почав до неї говорити:
„Не лякайсь мене, моя дитино,
А признайсь мені по Божій правді:
Пан велів тобі оце зробити?
Випросив у тебе це, а може
Виміг і погрозами, не правда?“
„Ні, не правда! — відрекла дівчина, —
Я сама по своїй добрій волі
Зважилась на це і ледве пана
Упросила, щоб прийняв цю жертву.“
І ще дужче здивувався доктор,
І сказав: „Дитино нерозсудна,
Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 14. Поеми (1959).djvu/289
Цю сторінку схвалено
