Лиш дами трохи кривляться, вахлюють
Гарячі лиця. Чути десь: „Fi donc!
„Брутально! Нас вони компромітують!
„Які принципи! Що за грубий тон!“
В тій хвилі князь потис за срібний дзвоник
Це знак тиші. І з місця встав барон,
Щоб говорить. Він скочив, наче коник,
І випрямив свою дрібну фіґурку
(Його здрібніло й кликали бароник).
Меткий, верткий, мов лялечка на шнурку,
Він славився між панством лібералом —
(Недаром дід його носив ярмурку!).
Він говорив, мов кінь, що гонить чвалом,
І фирка, рже, біжить, копитом гряне;
Тут патосом сипнув, там комуналом.
Вертівсь як вуж, коли на хвіст хто стане.
