рати“ (Ванапарван), що сама одна заповняє досить великий том. Нема ніякого сумніву, що обі ті епопеї зразу були далеко коротші і тільки з часом розросталися під руками пізніших редакторів. Важніше те, що ці пізні редакції іноді змінювали також основний зміст епопеї; досить правдоподібний здогад деяких учених, що катастрофа героїв Магабгарати, яку бачимо в тій редакції, що дійшла до нас у многих копіях, зложилася не вчасніше, як коло р. 300 по Хр., була пізньою переробкою вішнуітів на некористь противників культу Вішни, якого первісна редакція не знала.
Рівночасно з цими великими епопеями, а також іще кільки століть по їх остаточнім зредагованню, повставали інші поеми, звані Пуранами. Слово „Пурана“, це скорочення старого вислову „puranam akhyanam“, що значило „старе оповідання“. Про такі оповідання згадує вже найпізніша Веда — Атарваведа. Частіше згадують про них Сутрі з буддійського часу. В „Магабгараті“ один герой говорить до другого: „Твій батько колись вивчив цілу Пурану. В Пурані оповідано події богів і родоводи мудреців, і це давніми часами чували ми від твойого батька“. Староіндійський словар Амаракоши подає ось яку дефініцію Пурани: „Кожна Пурана повинна мати п'ять признак; у ній повинна бути обговорена 1) сарґа, себто сотворення; 2) пратісарґа, себто новотворене, періодичне зароджування й нищення всього на світі; 3) вамша, себто черга родів, генеалогія богів і духів; 4) манватарані, себто часи Ману, великі періоди часу, в яких починався і знищувався людський рід, починається від нового праотця; 5) вамшанучаріта, себто діяння люд-
